Що передбачає Cтратегія розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року: інтерв’ю з міністром
Якою буде українська медицина до 2030 року та яких змін очікувати медпрацівникам — редакція «Управління закладом охорони здоров’я» дізнавалася в міністра охорони здоров’я України Віктора Ляшка
Шановні читачі! Пропонуємо вам переглянути повну версію інтерв’ю у відеоформаті ⬇️
А для тих, хто більше полюбляє читати, підготували адаптовану текстову версію — усе найважливіше та найцікавіше коротко й структуровано.
Бажаю міцного здоров’я. Якщо говорити про Стратегію*, то наша мета — зробити медичну допомогу доступною, якісною та безоплатною для українського пацієнта. Документ містить три ключові блоки.
Перший — універсальний доступ до медичних послуг. Це означає, що на всіх рівнях надання медичної допомоги послуга має бути якісною, економічно обґрунтованою та безоплатною для пацієнта.
Другий — координація всіх надавачів медичних послуг. А також узгодження з директивами Європейського Союзу, адже євроінтеграція — один із ключових пріоритетів розвитку країни.
Третій — людський капітал, зокрема кадрова спроможність системи охорони здоров’я. Нам потрібно вибудувати ефективну систему додипломної та післядипломної освіти, щоб уникнути дефіциту медичних кадрів.
Доступність медичних послуг
Дискусії точаться не стільки навколо самої Стратегії, скільки довкола філософії розвитку системи охорони здоров’я. Дехто вважає, що в Україні надто розгалужена мережа лікарень із великою кількістю ліжок. Мовляв, нам потрібно орієнтуватися на європейські показники. Водночас я вважаю, що розгалужена мережа — це одна з переваг, якою ми можемо пишатися. Лише потрібно правильно її використати.
Я спілкувався з колегами з європейських країн, зокрема скандинавських, і запитував про головну проблему у сфері охорони здоров’я, яку вони прагнуть вирішити найближчим часом. Наприклад, міністр охорони здоров’я Фінляндії Кайса Юусо зазначила, що, коли вдасться скоротити термін очікування планового оперативного втручання до чотирьох місяців, вважатиме це успіхом.
Тож орієнтуватися на показники й не зважати на контекст — неправильно. Натомість треба раціонально використовувати нашу мережу, щоб зробити послуги доступними, а час очікування — обґрунтованим. Ми не можемо допустити, щоби пацієнти чекали на планову операцію 4—6 місяців.
Будуємо систему за принципом госпітального планування: сімейний лікар — загальна лікарня — кластерна лікарня — надкластерна лікарня. Пацієнт залежно від своєї проблеми потрапляє до відповідної ланки й отримує там якісну та безоплатну допомогу, хоча й із певним часом очікування.
Стратегію затверджено до 2030 року, а для її реалізації розробляємо трирічні плани. Разом зі Стратегією вже ухвалили операційний план заходів на 2025—2027 роки. Після того як його виконаємо, затвердимо план на наступні три роки.
Ми живемо в часи швидких змін, появи нових технологій і різноманітних викликів на кшталт пандемії чи повномасштабного вторгнення. Тому Стратегію робимо динамічною — якщо виникне потреба, оперативно скоригуємо її.
Якщо через рік побачимо, що якийсь напрям потребує змін, відкоригуємо та пояснимо, чому змінюється певний вектор чи конкретне завдання. Тому так і рухаємося: є стратегія, є трирічні плани, але це не означає, що не будемо вносити додаткові зміни під час реалізації Стратегії.
Контроль якості медичної допомоги
Щодо цього питання теж точаться дискусії. У країнах із медичним страхуванням якість медичних послуг зазвичай контролює страхувальник, який оплачує послугу. В Україні ми інакше вибудували систему, коли запускали медичну реформу. Зробили державне солідарне медичне страхування та визначили національного закупівельника послуг — Національну службу здоров’я України (НСЗУ).
Проте НСЗУ не наділена повноваженнями контролю якості медичних послуг. Ми кілька разів обговорювали, чи варто їй передати цю функцію. Але розподіл функцій — це одна із наших переваг. Отже, НСЗУ й надалі контролюватиме виконання договорів, які укладає із надавачем медичних послуг. А питання якості залишається за МОЗ.
Перший етап — це реалізація якості через контроль дотримання ліцензійних умов на медичну практику.
Другий — запровадження самоврядування у сфері охорони здоров’я. Відповідний законопроєкт пройшов перше читання у ВРУ. Зараз ведемо дискусії з фракціями для того, щоби підготувати документ до другого читання.
Третій етап — це перезавантаження роботи клініко-експертних комісій.
Плануємо створити експертну установу в структурі МОЗ. Вона дасть змогу запровадити контроль якості медичної допомоги не в сенсі державного нагляду й контролю, бо цим займається ліцензійна комісія, а саме в модернізованому сенсі клінічного аудиту.
Експертна установа буде таким собі хабом, що отримує дані від аналітичних центрів і визначає критичні точки. Наприклад, якщо дані свідчать про проблеми з якістю допомоги при інсультах, ми залучимо за контрактом провідних фахівців із лікування інсультів. Вони проведуть клінічний аудит і нададуть закладу охорони здоров’я конкретні рекомендації щодо менеджменту.
Так ми хочемо вибудувати ефективний контроль якості медичної допомоги за різними напрямами протягом наступних п’яти років.
Наразі змін до законопроєкту немає, тривають дискусії. Будемо коментувати публічно, коли досягнемо домовленостей та напрацюємо узгоджений варіант. Його спочатку представимо комітету для заслуховування правок, і вже комітет вирішить, чи рекомендувати депутатам ВРУ ухвалити законопроєкт у другому читанні.
Але лікарське самоврядування для мене — це один із пріоритетів, коли говоримо про людський капітал. Це чергова зміна філософії, до якої ми повинні дійти. Раніше була модель, що МОЗ має сказати, а всі повинні зробити. Ми ж хочемо показати інший підхід: МОЗ формує політику, але частину функцій передає самоврядним організаціям. Це приклад, як держава делегує частину функцій для того, щоб захистити і медичного працівника, і пацієнта. Коли спеціалісти розглядають конкретні випадки, дискутують, роблять експертні висновки — це набагато ефективніше, ніж коли вирішує якийсь чиновник.
Первинна медична допомога
Триває модернізація інфраструктури, тому що умови праці в лікарні, центрі первинної медико-санітарної допомоги, амбулаторії, пункті здоров’я повинні бути однаково комфортні як для пацієнта, так і для медичного працівника.
З’являються нові ініціативи. Наприклад, на 2025 рік плануємо, що заклади первинки відкриватимуть простори для амбулаторної реабілітації та ментального розвантаження.
Стратегія передбачає розвиток зеленої енергетики. Ми вже встановлюємо сонячні панелі в центрах первинної медико-санітарної допомоги, що підвищить їхню автономність. МОЗ закупило понад 150 електромобілів для медичних закладів, що дасть змогу швидко реагувати на виклики. Також інвестуємо в сучасне діагностичне обладнання, зокрема гематологічні аналізатори.
Але коли говоримо про первинку, то розуміємо, де найбільше навантаження на сімейних лікарів за кількістю декларантів і де є прогалини, які не покривають сімейні лікарі. Держава зацікавлена, щоб наблизити медичну допомогу до місця проживання пацієнтів. Щоб це зробити, вводимо мотиваційні компоненти для подолання кадрового дефіциту в сільській місцевості.
Молоді лікарі, які вирішать працювати в сільській місцевості, отримуватимуть від держави 200 тис. грн. Ці кошти вже передбачені в бюджеті, а порядок їх використання наразі затверджує КМУ.
Також лікар зможе взяти кредит на житло, а держава компенсуватиме вартість щомісячних платежів разом із процентною ставкою.
На прифронтових територіях є особливі виклики, які потребують окремих рішень. Ми вже працюємо з командуванням Медичних сил ЗСУ та запускаємо програму «Пліч-о-пліч. Медицина».
За її умовами населені пункти прифронтової території підписуватимуть меморандуми з тиловими населеними пунктами. Лікарі з тилових регіонів приїжджатимуть на ротаційній основі, щоб забезпечити медичну допомогу там, де існує кадровий дефіцит.
Зарплати медпрацівників
Після реформи фінансування системи охорони здоров’я МОЗ більше не регулює тарифної сітки та не визначає рівня заробітної плати для різних категорій медичних працівників.
Водночас, коли ми збільшували видатки на програму медичних гарантій (ПМГ), заробітні плати медичних працівників майже не зростали. Тому у 2021 році президент підписав указ «Про заходи щодо підвищення конкурентоспроможності закладів охорони здоров’я та забезпечення додаткових гарантій для медичних працівників» від 18.06.2021 № 261/2021. А з 2022 року розпочали регулювати мінімальний рівень заробітних плат медичних працівників**.
Далі ми відстежуємо, що відбувається в системі. За статистикою, середня зарплата лікаря в січні 2023 року була 18 995 грн, у листопаді 2023 року — 21 925 грн, і в листопаді 2024 року — 23 290 грн. Тобто заробітні плати поступово зростають. Проте є топзаклади, у яких заробітна плата значно більша, і є заклади, у яких набагато менша.
Для МОЗ і НСЗУ в пріоритеті ті заклади, які внизу таблиці. Наразі найнижчий рівень заробітних плат у Хмельницькій області, наступна — Львівська, тому плануємо наради із департаментами охорони здоров’я із залученням керівників цих закладів. Винесемо це питання на колегію, запропонуємо певні рішення. Також спілкуватимемося з кожною громадою, щоб з’ясувати, чому так відбувається. Чи то менеджмент кульгає, чи щось із послугою не те, чи замахнулися на велику кількість послуг і не врахували місця в госпітальному плануванні.
Навіть якщо КМУ перегляне Постанову № 28, усе одно знадобиться індивідуальний аналіз ситуації в кожному закладі. Рівень зарплат значною мірою залежить від місцевого менеджменту.
Цього року ми чітко врегулювали, що зарплата лікаря-інтерна не повинна бути менша, ніж 15 тис. грн. Багато хто розцінював пакет на інтернатуру, у якому було написано, що за кожного інтерна лікарня отримує 8000 грн, як заробітну плату. Якщо врахувати всі податки, 5600 грн людина отримувала на руки. Це неприпустимо й точно не стимулює інтернів після завершення медуніверситету залишатися в системі. Прописані в пакеті 8000 грн призначені, щоб доплачувати лікарям, які працюють з інтернами, навчають і координують їхню роботу.
Саме так. Для цього ми провели госпітальне планування, визначили місце кожного закладу в спроможній мережі та встановили мінімальну кількість послуг, яку він має надавати. Це забезпечує доступність, якість і безоплатність медичної допомоги, а також дає змогу закладу фінансово розвиватися та покращувати матеріально-технічну базу.
Коли ми запускали реформу, було очевидно, що не всі власники закладів охорони здоров’я готові інвестувати в матеріально-технічну базу. Держава взяла на себе глобальні проблеми з постачанням високовартісного медичного обладнання й потихеньку їх закривала. Зокрема, МОЗ закупило й інсталювало понад 240 комп’ютерних томографів. Потім закупило 46 ангіографів, перевірили маршрутизацію — система працює.
Побачили, що є проблема з радіологічним лікуванням — закупили лінійні прискорювачі. З’являється інше питання — немає МРТ. Відпрацювали з партнерами, частину забезпечив уряд Японії, частину за кошти державного бюджету закупило ДП «Медичні закупівлі» — інсталюємо МРТ.
Так поступово закриваємо глобальні питання. Не вирішуємо повністю, а закриваєм критичну проблему, щоби переходити до інших питань. А далі органи місцевого самоврядування повинні розвивати цю мережу.
Перегляд спроможної мережі
У середині 2023 року, коли проводили госпітальне планування, були критерії. Кожен заклад, який потрапляв у спроможну мережу, склав перспективний план розвитку. Ключовим завданням зараз буде перевірити, як виконали перспективні плани: що вдалося й не вдалося, що не вдалося з обґрунтованих причин, а чим ніхто не займався. Коли це проаналізуємо, тоді розроблятимемо критерії.
І якщо поставатиме питання про дефіцит кадрів, тоді будемо переглядати, чи є ці вакансії на Єдиному вебпорталі вакансій. Він обов’язковий для закладів охорони здоров’я. І в інтернатуру ми будемо розподіляти виключно на вакансії з порталу.
Так. Це один з елементів антикорупційної стратегії, яку ухвалила ВРУ (Закон України «Про засади державної антикорупційної політики на 2021—2025 роки» від 20.06.2022 2322-IX; далі — Закон № 2322-ІХ). Стратегія передбачає, що працевлаштування в заклад охорони здоров’я може мати корупційний ефект, тому цей процес має бути прозорим (п. 3.7.4 Закону № 2322-ІХ).
Ми зробили електронний інструмент і нормативну базу. Тепер, коли говоримо про дефіцит кадрів, бачимо, що відбувається на порталі вакансій. У січні 2025 року долучили також до порталу вакансій приватні заклади і ФОП, які мають ліцензію на медичну практику. Це була їхня ініціатива.
Боротьба з корупцією та розширення ПМГ
Ми постійно проводимо цей аналіз. В операційному плані прописали черговий аналіз для того, щоб оцінити, що відбувається із неформальними платежами. Держава зацікавлена, щоб вивести неформальні платежі в нуль.
Із 1 січня 2025 року набрала чинності нова постанова про платні послуги. Це важливо, тому що в ній є посилання на коефіцієнти співставлення, де буде чітко визначено, що не покриває ПМГ і може тарифікуватися.
Коли кошти від пацієнтів потрапляють не в кишеню лікарю, а проходять через касу, тоді ми на державному рівні розуміємо, який попит мають послуги. І потенційно можемо розширити ПМГ послугами, які пацієнти найчастіше купують.
Держава відкрита до співпраці: якщо заклад виконує встановлені вимоги, укладає контракт із НСЗУ і надає безоплатні послуги в межах ПМГ. Проте не всі приватні клініки хочуть ставати надавачами медичних послуг. Для нас пріоритет — співпраця з надавачами медичних послуг. Ті приватні заклади, які укладають договори із НСЗУ, можуть стати частиною спроможної мережі. Наприклад, у Запорізькій області є приватна клініка, яка повністю працює за пакетами ПМГ. Обласна адміністрація розглядає можливість включити її до регіональної спроможної мережі. Ми підтримуємо такі ініціативи й не встановлюємо жодних обмежень на цьому рівні.
Утім, є нюанс: держава не має змоги надавати матеріально-технічну допомогу приватним закладам — це можливо лише для державних і комунальних закладів. Проте бізнес, який уже працює за цими правилами, заявляє, що справляється в межах наявних тарифів. Інші приватні клініки чекають, коли зростуть тарифи, бо в них інша фінансова модель.
І це також елемент розвитку ПМГ, перегляду тарифів, тому що всі консолідуються, дискутують про ринкові тарифи з урахуванням реальної собівартості послуг. Водночас ми розуміємо, що державні й комунальні заклади не працюють на прибуток, а для приватних прибуток мусить бути, тому що йдеться про розвиток приватного бізнесу.
Так, наприклад, у питанні допоміжних репродуктивних технологій. Спочатку тариф був 60 тис. грн за цикл. Коли програма запрацювала, заклади обґрунтували, що цього тарифу недостатньо, щоб закупити необхідні лікарські засоби. Після дискусій із приватними й державними закладами КМУ ухвалив рішення підняти його до 84 тис. грн. Це приклад ефективного діалогу, де всі сторони залишилися задоволеними.
Реабілітація та підтримка психічного здоров’я
Це вже не перші кроки, а сформована система реабілітаційної допомоги. Ми поставили мету: у кожному кластерному й надкластерному закладі має бути реабілітаційне відділення. Станом на грудень 2024 року 70% кластерних і надкластерних закладів мали такі відділення. Більшість — оновлені, забезпечені необхідним обладнанням і спеціалістами та законтрактовані із НСЗУ. Решта 30% завершують контрактування.
У деяких випадках ми розуміємо, що краще зачекати, ніж адаптовувати старі приміщення. Наприклад, у Дніпропетровській області будують сучасний реабілітаційний корпус за новими державними будівельними нормами. Він запрацює у 2025 році.
Щодо психічного здоров’я, із 2022 року діє всеукраїнська програма за ініціативою першої леді. Охорона здоров’я стала основною опорою цієї програми. Ми через сімейних лікарів, запровадження курсу mhGAP і доплати запустили первинне консультування.
Наступний етап — створити центри ментального здоров’я в кожній кластерній лікарні. Уже розробили вимоги, відкрили окремий пакет і розпочали контрактування закладів на цю послугу. На третьому рівні лишається психіатрична допомога, яку теж потрібно реформувати, адже психіатричні лікарні поки що не відповідають сучасним стандартам.
Атестація, акредитація та оптимістичний прогноз
Ми не відклали атестацію до завершення військового стану, а переглядаємо її формат.
Коли планували оновити порядок атестації, багато медичних працівників висловили думку щодо атестації в тому вигляді, у якому вона існує. Більшість із цих коментарів я підтримую, тому ініціював обговорення на колегії і ми вирішили перезапустити систему.
Запропонуємо зовсім нові підходи. Є безперервний професійний розвиток, є професійні стандарти, які прописують компетентності, — і далі медичний працівник має здобувати відповідні бали, розвивати ці компетентності й здавати портфоліо до кадрової служби того закладу, у якому працює. Не буде жодних атестаційних комісій і суб’єктивної думки.
Також працюватимемо з провайдерами БПР. Якщо провайдер проводить екзаменування за результатами заходу, то мусить відповідати за навички, які здобуває спеціаліст.
Управління медичної освіти й науки вже розробило новий порядок. Ми ще над ним подискутуємо і найближчим часом представимо на громадське обговорення. Але вже точно позбавляємося категорій та атестаційних комісій.
Зараз одночасно оновлюємо обидва процеси: будуть нові критерії як для лікарів, так і для медсестер і фармацевтів.
Акредитацію закладів охорони здоров’я буде також ліквідовано. Вона залишиться добровільною, а держава усунеться із цього процесу. Ми переходимо на європейські та американські норми. Ліцензія на медичну практику буде єдиною обов’язковою вимогою.
Якщо закладу для якихось цілей, наприклад для співпраці з європейськими страховими компаніями, потрібно акредитуватися, він має звернутися до сертифікованої організації.
Хочу подякувати всім медичним працівникам за їхню титанічну працю. Більшість із них виконують функцію служіння народу, і я як міністр пишаюся нашою медичною системою.
Наше головне завдання — зробити медицину доступною, якісною та сучасною. І я переконаний, що після перемоги Україна стане країною, де захочуть лікуватися не лише українці, а й громадяни інших країн. Ось мій прогноз, і ви побачите, що він справдиться.
Спілкувалася Дар’я Михайлова, головний редактор журналу «Управління закладом охорони здоров’я»
Перейти у зміст номера 
