Доступність та якість медичної допомоги: рецепти від «Феофанії»

Клінічна лікарня «Феофанія» належить до медичних установ, де неабияку увагу приділяють питанням якості лікування. З’ясуємо, як працює лікарня та завдяки чому вдається досягати високих стандартів.

Відновлення репутації та пошук стратегії розвитку

Ігорю Петровичу, ви понад 15 років очолюєте один з найвідоміших та найавторитетніших лікувальних закладів нашої країни. Якщо коротко: що за цей час змінилося?

Відтоді як очолив лікарню, я багато років працював над тим, щоб позбутися не дуже приємного шлейфа, який тягнувся за нею з радянських часів. Знаєте, як нас колись називали? Лікарі анкетні, а підлоги паркетні! Був такий каламбур. А я поставив за мету перетворити «Феофанію» на високоспеціалізовану лікарню, що надає найвищий рівень медичної допомоги. І, звичайно, відійти від репутації, що це лікарня для чиновників, куди приходять полежати, відпочити тощо.

Ми шукали оптимальну стратегію розвитку і зрозуміли, що, по-перше, нам потрібні висококласні спеціалісти, а по-друге, відповідне обладнання, на якому б ці спеціалісти працювали. Адже спеціаліста просто на гарні стіни й привабливі умови не запросиш. Він завжди хоче мати якісне діагностичне й лікувальне оснащення, а також колектив колег, які відповідають його рівню, щоб нормально спілкуватися в професійному колі. Крім того, ми переконалися, що монозахворювань переважно не буває. У хворої людини хворий організм, тому потрібно багато спеціалістів, щоб ставити правильні діагнози, а лікування — це вже справа практики й тактики.

Як вплинула медична реформа на діяльність вашого лікувального закладу?

Ми працюємо в єдиному медичному просторі та єдиному правовому полі з іншими лікувальними закладами. Тож попри те, що «Феофанія» — лікарня відомча і підпорядкована Державному управлінню справами, усі нормативні документи МОЗ для нас також є обов’язковими.

Що стосується впливу реформи, то, на мою думку, вона була позитивним стимулом і допомогла нашому закладу відійти від статусу лікарні суто для чиновників та наблизитись до того, щоб можна було надавати допомогу всім людям. А найліпшим, найсильнішим поштовхом був Указ Президента «Про забезпечення доступності для громадян медичної допомоги, що надається клінічною лікарнею «Феофанія» Державного управління справами» від 14 січня 2020 року № 10/2020. Ми майже два роки шукали шляхи, як забезпечити цей процес. Бо хочемо чи ні, але безплатного нічого не буває, хтось за це повинен платити: бюджет чи пацієнт.

Тепер ми співпрацюємо з НСЗУ за певними програмами медичних гарантій. Цей процес запустили з ініціативи МОЗ та особисто міністра Віктора Ляшка спочатку як пілотний проєкт.

Лікарня починала з двох пакетів послуг за Програмою медичних гарантій — це гострий інфаркт міокарда та гострий мозковий інсульт. На сьогодні маємо ще й третій пакет — променеву терапію — і сподіваємося, що цього року нам додадуть пакети хіміотерапевтичного лікування, а також лікування гематологічних та онкогематологічних захворювань. Це також збільшить нашу доступність для звичайних людей. Наголошую, що найскладніші випадки лікарня бере на лікування безоплатно.

Очевидно, у світлі реформи перед нами стоїть питання автономізації — як перед кожним лікувальним закладом.

Фінанси та послуги

Ваш медзаклад надає і безоплатні, і платні послуги. Як корелюють між собою ці дві сфери діяльності — безоплатна й комерційна?

Ми неприбуткова організація. Кошти, які заробляємо, — так звані затверджені тарифи, — це лише номінальні видатки. Гроші за платні послуги надходять у спецфонд, на спеціальний рахунок, і вони теж оподатковуються. Ціни на платні послуги розраховують фінансисти нашого закладу. Ці розрахунки затверджує Державне управління справами. Усе відбувається за тією самою схемою, як і в комунальних медичних закладах відповідно до їхнього підпорядкування.

У нас є офіційний загальний бюджет. І ми плануємо надходження в спецфонд, тобто розраховуємо на те, що маємо надати платні послуги, заробити і покрити ті видатки, які не покриває бюджет.

А фінансова ситуація на сьогодні й у нас доволі складна. Наприклад, маємо лише 15% від потреби в медикаментах. У зв’язку з воєнним станом скорочені видатки на комунальні послуги й заробітну плату, попри те що «Феофанія» включена в перелік закладів, які мають право надавати допомогу військовим. За направленнями шпиталів ми приймаємо найбільш важких поранених, яких лікуємо абсолютно безплатно, але наших коштів на це не вистачає. Покрити такі видатки допомагають благодійні фонди.

Які конкурентні переваги клінічної лікарні «Феофанія» на ринку медичних послуг?

У нас багато унікальних технологій та спеціалістів. Про це можна було б розповідати довго. Про трансформацію традиційних лікарняних відділень у спеціалізовані центри і створення центрів за новими напрямами, як-от Центр трансплантації органів та анатомічних тканин, Центр патології голови та шиї. Останній, до речі, очолив Ігор Валерійович Бєлоцерковський, відомий лікар-онколог-хірург з Білорусі. Ми брали на роботу білоруських лікарів, які мали цікаві здобутки й були змушені виїхати зі своєї країни.

Нас як лікарню вирізняє саме високий рівень надання допомоги. Ми шукаємо способи розв’язання нерозв’язних проблем. У нас бувають дуже складні випадки й операції, що тривають по 20 годин. Наприклад, трансплантація двох органів. Або свого часу зробили унікальну операцію пацієнтові з пухлиною печінки, яку через її локалізацію не можна було видалити. І тоді прийняли рішення відділити печінку, взагалі вийняти з організму, видалити пухлину, а потім трансплантувати орган назад.

Ми використовуємо обладнання експертного класу і в багатьох випадках є кінцевою інстанцією. Адже виїхати за кордон на обстеження та лікування більшість людей не мають змоги, особливо тепер.

Формула якості

Відомо, що якість медичної допомоги в лікарні «Феофанія» — ключовий показник в усіх аспектах взаємодії з пацієнтами.

У нас є структурні підрозділи з оцінки якості, які ми почали запроваджувати давно. Відділ контролю якості лікувального процесу створили ще десять років тому.

Наскільки такі структури поширені в Україні?

Не поширені. Існують лише поодинокі в окремих закладах. Ми їх створили, тому що свідомо ставили питання якості лікувального процесу, і є багато показників, на які посилаємося. Нині в структурі лікарні — спеціальний центр медичних інновацій та контролю якості.

Як ви здійснюєте процеси контролю якості?

Ми знаємо, що НСЗУ має контролювати використання коштів. Але в нас ідеться про інші параметри якості лікування. І тут немає дрібниць — навіть оформлення історії хвороби також вказує на якість лікування.

У лікарні існує електронна база, і ми практично маємо електронну історію хвороби, хоча робимо ще й друкований паперовий варіант. Не рукописний, а саме друкований. У нас комп’ютеризовані абсолютно всі процеси — і діагностичні, й лікувальні. Маємо багато програм, які використовуємо і в поліклініці, і в стаціонарах. Ще з приймального відділення всі дані пацієнта вводимо в комп’ютерну систему. Чи то рентген, чи то результати аналізів, чи то ультразвукове обстеження тощо — ніхто не бігає з папірцями, тому що все одразу з’являється в базі й доступне лікуючому лікарю та усім, хто цього потребує і має допуск до бази.

Один з показників вимірювання якості — це наявність скарг, їхня кількість, зміст, хоча підрозділ контролю якості перевіряє абсолютно все. Зараз ми регламентовані протоколами діагностики та лікування. І тут нам допомагає електронна система, адже маємо змогу чітко відстежити, що зроблено, а що не зроблено, які результати лікування. Щонайперше — це результат лікування! Чи пацієнт задоволений, чи є покращення або одужання. Крім того, дивимося, який був шлях до цього, чи не було поліпрагмазії, чи не призначали якихось непотрібних обстежень. Це також видатки, і необхідно таке враховувати.

Ми запровадили практику щотижнево заслуховувати відділення. Відбувається це на розширеній оперативній нараді, де присутні керівники всіх підрозділів, старші медичні сестри. Керівники відділень доповідають, що вони впровадили, які перспективи цього впровадження, що потрібно надалі, в чому труднощі тощо.

Ці наради також мають інформативну функцію. Колеги дізнаються, які нові технології впроваджені, які операції, і кожен хоче показати свої досягнення, бо це також престижно. Тож ділимося, коли впровадили те, чого не було раніше, кудись поїхали, навчилися й застосовуємо інновації. До речі, в багатьох випадках такі доповіді закінчуються аплодисментами.

Чи сертифікована лікарня за програмами Належна клінічна чи лабораторна практика?

Так, звичайно. Ці питання у нас на першому плані. Ми повністю ліцензовані та сертифіковані на ці види діяльності.

Клінічна лікарня «Феофанія» — перша лікарня, яка була сертифікована відповідно до вимог стандарту ДСТУ ISO 9001:2015, а також ДСТУ ISO 15224:2019. Наші медичні лабораторії акредитовані в Національному агентстві акредитації України на відповідність вимогам стандарту ДСТУ ISO 15189:2015. Акредитація медичної лабораторії — це визнання її технічної компетентності згідно з вимогами стандартів, можливості проводити дослідження відповідно до міжнародних вимог.

У нас дуже жорсткий контроль техніки, повірене все обладнання — лабораторне, діагностичне. Частина наших пацієнтів мала змогу перевірити результати обстежень у найліпших клініках за кордоном, і ми жодного разу не мали розбіжностей. Утримувати й забезпечувати таке обладнання — це колосальні видатки, але лікарня на це йде. Адже якість обстеження — це нерідко ціна життя, отже тут не повинно бути похибки.

Інколи доводиться користуватися послугами приватних лабораторій. Наприклад, коли йдеться про якісь унікальні дослідження, поодинокі й дороговартісні, робити які нам економічно невигідно.

Підвищення кваліфікації

Як вдається згуртувати медколектив, де кожен лікар — геній?

Безумовно, у кожного фахівця свої амбіції. Але потрібно, аби генієм тебе вважали колеги або пацієнти, які вірять у тебе і прийшли до тебе лікуватися. А щодо згуртування колективу — це просто нормальні відносини, обмін найціннішим досвідом, взаємоповага, взаємодопомога.

Без сумніву, ми прагнемо, щоб усі були в рівних умовах, а преференції надаємо тому, хто працює надрезультативно і в кого бачимо якісь задатки геніальності. Тоді допомагаємо такому працівнику в плані матеріальної бази, робимо усе можливе, щоб дати потрібне обладнання, адже, як я вже наголошував, кожен спеціаліст зацікавлений у найліпшому та найсучаснішому медичному оснащенні.

Наша медицина дає нам можливості для роздумів, для творчих пошуків, щоб застосувати те, що виходить за межі протоколу. Хороший лікар повинен мати клінічне мислення й колосальні базові знання.

Хочу ще зауважити: я страшенно не люблю різних так званих схем та лікарів, медична допомога яких вимірюється тим, заплатив йому пацієнт чи ні. Якщо лікареві хочуть віддячити вже після лікування, то це їхня приватна справа, але він завжди має робити максимум, щоб допомогти пацієнтові. Коли ж лікар цього не розуміє, то доводиться прощатися.

Лікар — це не тільки професія, але й покликання. Вибачте, я ніколи в житті не відключав телефон — ні вдень, ні вночі, ні у вихідні, ні у відпустці. Якщо людина телефонує, то значить у неї якась проблема, якась біда і треба їй допомогти.

Як у вашій лікарні організоване підвищення кваліфікації?

Підвищення кваліфікації кожного нашого лікаря розглядається ретельно. У нас є власні курси з підвищення кваліфікації для лікарів, постійні курси для медичних сестер, і цей процес ніколи не зупиняється, тому що зупинитися — в медицині означає піти назад.

Однією з умов постійного підвищення кваліфікації є знання іноземних мов — щонайперше англійської. Це і змога читати фахові видання, і спілкування з колегами з іноземних клінік. Ми навіть організовували курси англійської для наших лікарів «без відриву від виробництва», і в деяких відділеннях та центрах «Феофанії» лікарі розмовляють англійською стовідсотково.

Багато лікарів навчається за кордоном. Навіть зараз, під час війни, наші фахівці їздять на міжнародні конференції та навчання з освоєння нових методик. Але дозвіл на виїзд за кордон лікар може отримати лише за наявності листа від іноземної клініки з персональним запрошенням.

У нас налагоджена постійна співпраця з Массачусетською лікарнею загального профілю в місті Бостон та клінікою Мейо. Ми щорічно проводимо Британо-Український симпозіум з анестезіології, інтенсивної терапії та медицини болю, який має величезну зацікавленість. Навіть цього року до нас приїхало майже 600 осіб. У мирні часи цей захід налічував по 1200—1300 учасників і мав статус міжнародної конференції. Одного разу в ньому взяли участь одразу п’ять лікарів з клініки Мейо на чолі з головним анестезіологом США.

Ми прагнемо вивчати й застосовувати у себе найсучасніший та найпередовіший досвід. Наші нейрохірурги, вертебрологи, лор-хірурги хочуть мати стереотаксичні системи, а офтальмологи — лазер нового покоління, тому що це відкриває нові умови й нові перспективи для виконання операцій, які не проводять в інших закладах. Але все починається з навчання — спочатку треба їхати за кордон і вчитися того, що є найліпшого у світі.

Ми знаємо, що треба робити і чого варто вчитися, а коли навчилися, то ділимося з людьми. Тому до нас часто звертаються за досвідом колеги з усієї України.

До речі, наших лікарів на Заході теж цінують. Так, професор Вадим Миколайович Гончаренко, який очолює Центр жіночого здоров’я, під час підвищення кваліфікації в Німеччині в Університетській клініці Фрайбурга настільки гарно себе зарекомендував, що його запрошував залишитися там на роботу відомий у Європі професор Гіч, який свого часу був головним експертом по гінекології Євросоюзу. Так само в цій клініці були готові взяти на роботу мого заступника з медичної частини, висококваліфікованого анестезіолога-реаніматолога Андрія Миколайовича Строканя.

«Феофанія» в часи війни

Як змінилася робота вашого медзакладу з початком повномасштабної війни? Якими були для закладу перші дні й тижні вторгнення? З якими викликами вдалося впоратись?

З першого дня війни ми почали готуватися до прийому поранених. Спочатку їх було не так багато. Надходили й цивільні, і з територіальної оборони. Але водночас нам довелося розбиратися з такою проблемою, як променева терапія для всіх, хто потребував її тоді в Києві. Річ у тім, що всі заклади, де пацієнти проходили променеву терапію, одномоментно зачинилися, а переривати курс променевої терапії для онкохворих — це гірше, ніж узагалі його не починати. І ми приймали у себе абсолютно всіх, хто звертався, — і прикріплених, і не прикріплених.

У березні 2022 року, в найтяжчі дні оборони Києва, коли громадський транспорт перестав ходити, ми організували проживання нашого медичного персоналу безпосередньо в лікарні. Частина медпрацівників перебувала тут разом із сім’ями. Продуктів харчування залишалося мало, але допомогли волонтери й благодійники. Вони забезпечили харчуванням і пацієнтів, і працівників лікарні.

Чи багато медпрацівників виїхало?

Ні. 99% наших працівників залишились і виконували свої обов’язки. Ми відчинили бомбосховища, порозстеляли матраци в підвалах. Тоді навчилися розрізняти, коли наша артилерія стріляє, а коли ворожа. Реанімаційних хворих спочатку під час повітряних тривог звозили в підвал, а потім зрозуміли, що таке переміщення з від’єднанням від апаратури становить для їхнього життя більшу загрозу, ніж можливе потрапляння ракет чи уламків. Тому зупинили цей процес.

Можливо, якісь випадки запам’яталися найбільше?

Певний час у нас базувалася 72-га окрема механізована бригада ЗСУ. Був випадок, коли четверо військових підірвалися на міні. Їхній автомобіль був броньований, отже вони вціліли і навіть врятували кота, проте були травмовані, мали розірвані барабанні перетинки.

Потім почали надходити поранені та звільнені з полону. Добре, що ми мали спеціалістів з військово-медичною освітою, які, зокрема, розумілися на сортуванні поранених. Елементи військової медицини нам доводилося запроваджувати, так би мовити, у процесі.

Якими шляхами йти

Як ви бачите стратегію розвитку вашого закладу найближчими роками?

Я глибоко переконаний, що право на життя в сучасних умовах має лише багатопрофільна лікарня. А моя мета і моя мрія — створити в Україні повноцінну університетську клініку на кшталт німецьких. Це не ті клініки при університетах, які подекуди існують у нас і зараз, не одна лікарня, а конгломерат закладів. Наприклад, університетська клініка у Фрайбурзі включає в себе 29 лікувальних закладів, у Мюнхені — 60, а в Гамбурзі — 80.

Розпочинати треба з нормативної бази. Ми підготували відповідний проєкт закону й віддали в МОЗ. Далі він потрапив до профільного комітету Верховної Ради. Процес триває, але повільно. Потрібне нове положення, тому що чинне на сьогодні передбачає університетську клініку лише при університеті. Але це просто назва, яка не має нічого спільного зі світовою практикою.

Що, на вашу думку, ще варто було б удосконалити в медичному законодавстві, аби це сприяло розв’язанню певних проблем, з якими стикаються лікарі та пацієнти?

Одне з найнагальніших питань сьогодні стосується екстреної допомоги. Чимало пацієнтів опинялися в ситуації, коли в екстрених випадках, як-от у разі гострого мозкового інсульту, їм відмовляли в транспортуванні до найближчої лікарні , яка була готова їх прийняти і де були всі умови для надання спеціалізованої допомоги, як, наприклад, у нас у «Феофанії». Ми маємо цілий комплекс центрів неврологічного напряму і приймаємо таких пацієнтів безплатно за програмою медичних гарантій. Натомість пацієнта відправляли до інших закладів і керувалися не його інтересами, а розподілом коштів за нього. Вважаю, що це неприпустимо!

Наше законодавство гарантує кожній людині право вибору лікувального закладу. Проте вона не може його реалізувати, тому що екстрена допомога, підпорядкована регіональній владі, здійснює свій розподіл пацієнтів по закладах і не зважає, чи є там умови для надання повноцінної допомоги.

Отже, вважаю, що екстрену допомогу, від якої напряму залежить життя людей і вчасність потрапляння до лікувального закладу, потрібно централізувати та фінансувати на загальнодержавному рівні. У межах держави це не надто й великі видатки, але такий підхід зняв би певне фінансове навантаження з регіонів. І ми тоді мали б абсолютно повноцінну екстрену допомогу, яка працювала б на людей, а не на те, щоб утримувати лікувальні заклади.

Спілкувалася Валентина Клєщикова-Матвєєва,
головний редактор журналу «Управління закладом охорони здоров’я»